< ἐξαιρετέως
ἐξαιρετός >
ἐξαιρετικός
,
-ή, -όν
que exceptúa
,
que hace excepción
τὸ «πλήν» ἐξαιρετικὸν, τὸ «ὥστε» ἀποτακτικόν
Theodos.Gr.
Sp
.78.23, cf. Eust.622.38.